(м. Київ, 15–17 вересня 2011 року)

 

 

Ми, ректори педагогічних університетів європейського простору, зібрались у столиці України м. Києві, для обговорення актуальних проблем педагогічної науки та практики і окреслення шляхів їх вирішення, визначення пріоритетів процесу підготовки вчителя нового взірця, зумовленого творенням єдиного європейського освітнього простору, глобалізаційними трансформаціями й інформаційною революцією.

 

Європейська педагогічна наука і практика у всі історичні часи -  від епохи великих Платона і Аристотеля й до наших днів -  виступала зразком для побудови педагогічних систем більшості країн світу. Особливих успіхів вона досягла у ХХ столітті. Видатні європейські педагоги – Ян Амос Каменський, Фрідріх Дістервег, Джон Локк, Марія Монтессорі, Жан-Жак Руссо, Антон Макаренко, Василь Сухомлинський, Костянтин Ушинський, Микола Пирогов – створили європейську за духом, розмаїтну за своїм змістом і засобами досягнення мети школу навчання і виховання, яка на сьогоднішній день слугує своєрідною нормою і взірцем для розвитку педагогічної теорії і практики більшості країн світу. 

 

На жаль, суспільні катаклізми ХХ століття та трансформації початку століття ХХІ, головними з яких є глобалізація та інформаційна революція, міграційні процеси та тотально-неконтрольоване утвердження ринкових відносин, на педагогічній теорії та практиці позначаються  переважно негативним чином.  Навчання і виховання поступово втрачають свій гуманістичний дух і спрямованість, місце якого заміщують вузький прагматизм, вульгарна діловитість, позірна успішність.

 

Катастрофічно знизилась роль вчителя як провідника наукового знання, гуманістичних цінностей і духовного багатства особистості.  Вкрай негативно позначається на педагогічному процесі практика деяких країн Європи приєднання педагогічних закладів освіти до класичних чи технічних університетів. Вульгарно-прагматична й агресивно-активна  бездуховність особистості стає масовим явищем. Загроза деградації, а може й вимирання людства, інспірована  втратою духовності, стала сьогодні співрозмірною з загрозою вичерпання природо-ресурсного потенціалу планети, ядерної чи екологічної катастрофи, розгортання інших глобальних проблем сучасності.

 

Стихійна, нічим не контрольована міграція, організована злочинність,  тероризм, конфлікти на релігійному і етно-національному ґрунті, зростання ксенофобії та радикальних настроїв, вульгарно демократичні та ринкові перетворення, підривають матеріальні і духовні устої Європейського Дому,  який ми вибудовуємо і любимо, в який віримо і на який покладаємо наші сокровенні надії на щасливе майбутнє.  Недавні драматичні події у Великій Британії, Греції, Німеччині, Норвегії та Франції – це викид протесаного потенціалу, накопиченого в людях в результаті викривленого ходу історії, це підрив духовно-гуманістичних основ Європи, це злочин перед людиною і людяністю, приречених «жити разом» в унікальному, створеному Богом, Природою і копіткою працею Людини, європейському геополітичному і соціокультурному просторі.

 

Як свідчить історія, від сплеску незадоволення й дикого, руйнівного  протесту маргінальних верств населення  не застрахована жодна, навіть найбільш благополучна країна. Застереженням цьому може бути лише культура, просвітництво, навчання і виховання людей у дусі гуманістичних цінностей. Сучасна Європа, що інтенсивно об’єднується, потребує якісно нового, інтелектуально вищого і духовно більш багатого  суб’єкта – особистості, яка, залишаючись представником і провідником національної культури, постає, мислить, почуває і діє як громадянин Європи і світу, утверджує принципи європейської співдружності і співпраці, демократичні відносини між людьми, делегує їх у інші країни світу.

 

Виховати таку особистість може тільки вчитель, який знайде відповіді на виклики епохи й поверне в учнівську і студентську аудиторію класичне наукове знання, високу культуру, соціально-практичний досвід поколінь, загальнолюдські соціокультурні цінності, дух гуманізму і людинолюбства.

 

Європа потребує нового вчителя, здатного виконати покладену на нього історичну місію. Завдання його  підготовки цілком і повністю покладається на педагогічні університети, які мають здійснити ряд організаційних, змістовних і методологічних трансформацій, розпочати процес формування нового вчителя за єдиною європейською системою деідеологізованих і департизованих цінностей, базовими серед яких є толерантність, демократія, миролюбство, справедливість і солідарність.

 

У відповідності з нагальними потребами часу ми звертаємось до Президентів, Урядів, Парламентаріїв та міністрів освіти  країн європейського простору щодо невідкладної і широкоформатної підтримки педагогічних закладів освіти, вчителя в широкому розумінні цього слова, який забезпечить підготовку нових поколінь у дусі процесів, об’єднуючих Європу, процесів, що поступово виводять Європу на новий цивілізаційний горизонт розвитку, утверджують її у якості зразка життєоблаштування для інших народів світу.

 

Відзначаємо, що протягом останніх десятиліть європейські вищі навчальні заклади здійснили значний внесок у розбудову креативної та інноваційної системи знань. Послідовно реалізується курс на створення умов якнайбільшого розвитку талантів та здібностей населення Європи через упровадження та удосконалення системи безперервного навчання і розширення можливостей здобуття вищої освіти. Відтак наголошуємо на необхідності поглиблення унікальної співпраці між державними установами і вищими навчальними закладами, студентами та викладачами, роботодавцями й агенціями із забезпечення якості вищої освіти, міжнародним організаціями й європейськими установами та педагогічними університетами, що сприятиме зміцненню Європейського простору вищої освіти як визначено в Болонській декларації 1999 року.

 

Підкреслюємо, що завдання підготовки нового вчителя слід розглядати як органічну складову загального процесу модернізації європейської системи вищої освіти.  Вищі навчальні заклади, де навчаються майбутні вчителі та працівники освіти складають 10 % європейського студентства. Від якості їх підготовки безпосередньо залежать доля молодого покоління та майбутнє Європи. І саме ця абсолютна істина та відчуття власної відповідальності за стан й перспективи європейської педагогічної освіти спонукали нас, ректорів європейських педагогічних університетів, зібратись у столиці України, щоб знайти конструктивні відповіді на виклики часу.

 

Нагальним є внесення певних коректив у наші стратегічні та тактичні плани, які стосуються перш за все соціально-гуманітарного виміру вищої освіти, в тому числі і педагогічної, проблеми працевлаштування, мобільності та міжнародної відкритості вищої освіти тощо, керуючись матеріалами останніх конференцій європейських міністрів освіти, відповідними документами Європейської комісії та інших загальноєвропейських інституцій.

 

Ми цілком свідомі того, що при цьому загальний стратегічний курс розвитку європейської педагогічної освіти є незмінним. Її державне та суспільне фінансування має бути пріоритетом, незважаючи на скрутний час економічних та політичних випробувань. Це сприятиме вирішенню нагальних проблем педагогічної освіти, центральною з яких є підвищення соціального статусу учителя зокрема та педагогічної професії загалом. Адже саме вчитель закладає духовно-світоглядні основи людини на все її життя, саме він має повернути авторитет духовності в європейський простір.

 

 В системі педагогічної освіти першочергового наукового аналізу потребують такі проблеми, як розширення та зміцнення її європейського виміру педагогічної освіти; утвердження мобільності студентів та викладачів, особливо в країнах колишнього СРСР; розвиток складових загальної культури майбутніх педагогів на основі зміцнення матеріальної бази вищих навчальних закладів; розробка та впровадження спільних критеріїв якості педагогічної освіти в Європі; створення мереж взаємодії між науковцями, освітянами-практиками та політиками з метою вироблення ефективної освітньої політики у сфері педагогічної освіти.

 

Орієнтуючи на вирішення цих завдань, ми ще раз засвідчуємо прихильність до економічної свободи, автономності та відповідальності вищих навчальних закладів, наголошуємо на вирішальній ролі вишів, які готують майбутніх педагогів, у розвитку суспільства, зміцненні демократії, посиленні соціальної єдності, протидії будь-яким проявам антигуманної ідеології. 

 

Задля консолідації зусиль щодо реалізації нової історичної місії вчителя у європейському освітньому просторі ми створили Консорціум ректорів педагогічних університетів європейських країн, заснували науково-педагогічний часопис  «Європейські педагогічні студії», затвердили Програму взаємодії ректорів педагогічних університетів на десятирічну перспективу. Ми переконані, це сприятиме якнайширшому залученню керівництва держав, педагогічної громадськості до подальшого розвитку Європейського простору вищої освіти, усієї європейської спільноти на засадах толерантності, миролюбства, екологічної безпеки, демократії, поваги до прав людини, справедливості та злагоди.